Іван Дегтяр, що є вимушеним переселенцем з Донеччини, активно зайнявся розвитком власного виробництва оцту, соків, терра прети та перероблюванням томатів.
Голову товариства садівників-городників з Решетилівки Полтавської області давно визнали генератором неймовірних ідей. Клаптик землі в нього невеличкий. Але на ньому він примудряється одночасно зброджувати яблучний оцет у величезній бочці, монтувати обладнання для перероблювання томатів та варити неймовірно смачний яблучно-сливовий сік.
Яблучні чіпси в нього підсихають в сонячній сушарці, до запуску готується «реактор», в якому відходи жниви перетворюються на біопаливо, а в іншому «реакторі» з яблучних вичавків виробляється терра прета, або вічнородюча земля, якій зовсім не потрібні добрива.
Занедбану криницю Іван сподівається переробити в бювет з найчистішою (в Решетилівці вже точно) водою. Річ у тому, що в процесі виготовлення соку крізь змійовики проходить вода, яка потрібна для нагріву. При цьому доволі багато випаровується конденсату, який являє собою чисту не мінералізовану воду.
І ось майстер на всі руки й подумав: чого ж пропадати добру? Тож вирішив всередину старого цього колодязя встановити гільзу з поліпропілену, яку буде наповнювати утворена з конденсату вода. Кожен бажаючий зможе приїхати до колодязя, відпочити в альтанці, будівництво якої заплановано, випити смачного натурального соку, познайомитися з відкритим виробництвом та набрати собі вдосталь чистої води.
Дійсно, нічого не пропадає у пана Івана. Цікаво, що на емблемі його товариства зображені водночас повітря, зелене листя, вода і вогонь, символізуючі колообіг у природі вуглецю.
А наступний факт про винахідника Івана просто вражає.
Іван Дегтяр за фахом будівельник, а за покликанням винахідник. Але скільки б не було в нього винаходів, він жодного не запатентував та навіть не планує цього робити. Отримання патенту – захист для винаходу. А він робить, навпаки, усе для того, щоб впроваджувані ним технології переймало якомога більша кількість людей. Конкурувати з кимось він також не прагне, бо вважає, що лише партнерство дозволяє досягти максимального успіху.
Починав свою підприємницьку діяльність в Адамівці, що під Слов’янськом Донецької області. Каже, що там справді «райський куточок», але через відчутність можливостей, люди його покидали. Він же, прагнучи створити місцевий Едем, почав навпаки скуповувати сокопереробне обладнання.
Колишнім пайовикам садового товариства запропонував переписати статут таким чином, щоб лав садівників мали змогу вступати не лише місцеві, а й будь-хто, хто захоче вкласти у бізнес власні кошти, обладнання чи ідеї. Ідея прийшлася до душі, тож зараз членами товариства є не лише кияни та вінничани, а й німці, італійці тощо. Старий сад не знищили. Замість викорчовувати старі дерева, до них просто почали підсаджувати молоді. Бізнесмен каже, що висадили загалом близько чотирьох тисяч яблунь, слив, абрикосів.
Так в Адамівці з’явилася торгова марка екологічно чистих харчових продуктів. Але з початком війни все змінилося. Сад розташований неподалік Ізюма. На зараз він усипаний снарядами, і коли безпечно в нього буде заходити, невідомо.
Тож, через війну Іван Дегтяр опинився у Решетилівці. Та вже на новому місці запустив процес бродіння смородиново-яблучного оцту. А з яблучного оцту почав виготовлення майонезу.
Але основним продуктом лишаються соки з ягід і фруктів під маркою «Адамівська». Вони не схожі на інші, бо виготовляються за унікальною технологією. На цей сезон заплановано виробити не менше 200 тонн соків різних видів. Причому купити їх можна й гуртом, й у роздріб.
Які плани на майбутнє
Час складний, тож власних коштів не може вистачати. Але допомагають гранти. В планах й відновлення ще одного напряму підприємництва, з якого колись починав Іван Дегтяр — екологічне миловаріння. Через те, що вивезене зі Слов’янська обладнання поки що не змонтоване, цей напрямок поки на паузі. Але це й не є найважливішим для Івана. На першому місці для нього зараз перероблення відходів.
Видобутий із яблучних вичавків біогаз – це вже майже завтрашній день.
Штучна земля, яка не має потреби в добриві, бо створена з рослинних залишків і деревного вугілля – це вже реальність.
Іван Дегтяр зазначає, що зміг створити «замкнутий цикл виробництва: забираємо з повітря вуглекислий газ і закопуємо відходи в землю. І це крок до зупинки глобального потепління. Сюди з усіх громад їздять, дивляться на все, як на диво. Ще трохи часу, і ми почнемо продукувати у великих обсягах терра прету для держави та дешевий біогаз для населення. Через рік-два надлишками тепла від виробництва будемо обігрівати Цибулівку — прилеглу до заводу територію. І коли все це запрацює, я впевнений, наш досвід почнуть масштабувати. Сьогодні ми створюємо мікромодель підприємств, які мусять бути в кожному місті та селі».
Зараз виробництво нагадує виставковий центр. Садове товариство зареєстроване за назвою «Решетилівський завод Карбон Рецикл». На вході буде побудоване кафе-акваріум, перебуваючи в якому можна буде подивитися, як переробляють яблука на сік та добувають біогаз. Ось такими винахідниками багата Україна. Бажаємо й вам натхнення у своїх задумах та планах.
До речі, нагадаємо, що власники карток у Приватбанку можуть не хвилюватися про закінчення терміну використання. Через війну його буде подовжено автоматично.