В бізнесі треба не лише гарним фінансистом бути, а ще й психологом. Особливо, коли справа про роботу з підлеглими чи з колегами. Сенс парадокса Ейбіліна полягає в тому, що група людей приймає разом спільне рішення, а при цьому кожен з учасників подумки проти цього. Чого не виказує заперечень? Бо впевнений, що всі згодні, а всупереч колективу йти не бажає.
«The Abilene Paradox: The Management of Agreement»: опис від професора Jerry B. Harvey
Професор з науки управління Університету Джорджа Вашингтона Джері Харві (Jerry B. Harvey) першим звернув увагу на це явище. Він ще у 1974 році в статті The Abilene Paradox: The Management of Agreement описав цікавий випадок, що відтоді вважається класичним описом парадокса. А найменування він отримав за назвою техаського містечка з оповідання. Тож коротко….
Подорож до Ейбіліна
Одного спекотного липневого дня (+104°F = +40°C) в містечку Колман Дж. Харві, його дружина та батьки грали разом в доміно на задньому ганку власного будинку. Працював вентилятор, на столі стояв холодний лимонад і все обіцяло приємний уік-енд.
Раптом свекор запропонував: «Давайте поїдемо до Ейбіліну та повечеряємо у місцевому кафе».
Джері подумав: «Що, їхати в Ейбілін? 53 милі (85,3 км)? У таку спеку та ще й під час пилової бурі? І це при тому, що в нашому Б’юїку 1958 року випуску немає кондиціонера?» Проте сказати нічого не встиг.
Натомість втрутилася дружина: «Чудова ідея. Я б хотіла поїхати. А ти, Джері?» Уподобання автора не відповідали іншим, проте він не наважився заперечувати: «Це звучить добре. — сказав Джері. — Сподіваюся, що мати теж захоче».
Свекруха промовила: «Так, звичайно, я хочу поїхати. Я давно не була в Ейбіліні».
Сім’я сіла в машину і подорож почалася.
Найгірші прогнози автора, звичайно ж, виправдалися. Сонце пекло немилосердно. Всі вкрилися шаром пилу, що змішався з потом. Їжа в кафе виявилася несмачною — в статті написано: «Харчування в кафетерії могло б стати першокласним матеріалом для реклами антацидів». (Антациди — ліки для кислотозалежних захворювань шлунку). Додому мандрівники повернулися через 4 години. Всі пашіли жаром та були вкрай виснажені.
Сім’я знову розташувалася за столиком біля вентилятора. Всі довго сиділи мовчки. Нарешті, щоб якось порушити незручне становище, Джері запитав: «Це була чудова подорож, чи не так?».
Одразу ніхто не відповів.
Згодом свекруха роздратовано кинула: «Не можу сказати, що мені сподобалося. Я б краще залишилася тут. Я поїхала, бо ви всі троє з великим ентузіазмом сприйняли ідею про подорож. Я б не погодилася, якби ви не тиснули на мене. Я це зробила, щоб ви були задоволені. Ви винні».
Джері не міг повірити у ці слова.
Але дружина, яка теж була шокованою від поїздки, додала в тому ж сенсі, звертаючись до нього: «Не звинувачуй мене. Ти, тато і мама хотіли поїхати. Я не заперечувала лише тому, щоб не руйнувати товариство і щоб всі були щасливими від подорожі. Але, коли тебе цікавить моя особиста думка, то треба бути божевільним, щоб виходити з дому в таку спеку».
Свекор погодився з тим, що надворі справжнє пекло. І додав: «Я не хотів їхати в Ейбілін. Я б краще й далі грав у доміно та пив лимонад з холодильника. Але я подумав, що усім нудно. Тому й запропонував цю подорож, думаючи, що вам сподобається».
Після взаємних звинувачень всі знову надовго замовкли.
Джері сидів за столом і думав про те, що четверо дорослих розумних людей з власної волі подолали 106 миль через спекотну пустелю та пилову бурю лише заради того, щоб «насолодитися» несмачною їжею в пересічному кафетерії.
Головний результат події — всі зробили протилежне тому, що насправді хотіли робити.
До чого та навіщо ця історія? Річ у тому, що парадокс Ейбіліна виникає не лише на побутовому рівні.
На виробничих нарадах явище таке «гість» доволі частий. Його навіть збори директорів та радники президентів не можуть уникнути.
І втрати внаслідок небажання йти, як здається, «проти всіх», інколи просто приголомшливі.
Парадокс Ейбіліну може пережити кожний — від молодого подружжя, де дружина їсть несмачний торт, бо впевнена, що він подобається чоловікові. А він теж ним «давиться» з аналогічної причини.
І до директора відділення, що не висловлює думку на нараді власника компаній, а в результаті (реальний випадок на Дніпровщині у 2006 році) кілька мільйонів валюти витрачаються на загалом непотрібне обладнання.
- Де взяти кредит онлайн на картку: рейтинг надійності кредитних компаній
- Як отримати кредит онлайн: покрокова інструкція
- Позика онлайн, кредит онлайн та займ на картку: як обрати найкращу пропозицію в Україні
- Чи вигідний бізнес на мобільних аксесуарах
- Бізнес на оренді весільного декору: скільки можна заробити
Загрози парадокса Ейбіліна: ключові прикмети
Якщо існує загроза парадокса Ейбіліна, її можна помітити по декількох прикметах.
Вірогідність прийняти хибне рішення значно збільшується, якщо в колективі під час обговорень:
- Не буває розбіжностей в думках.
- Рішення приймаються (так заведено) одноголосно.
- Члени колективу звикли уникати відповідальності.
- Присутні на нараді звинувачують інших у зроблених помилках.
Якщо більшість або навіть всі з цих прикмет мають місце, спрацювання парадоксу Ейбіліна є лише справою часу.
Як запобігти парадоксу Ейбіліна
Головний спосіб захиститися від парадоксу Ейбіліна простий та інтуїтивно зрозумілий.
Досить, щоб окремо взятий член колективу не погоджувався з тим, з чим він принципово не згоден.
Коли на обговоренні хоч один з присутніх висловить заперечення, шанси уникнути небажаного результату зростуть. Для цього в колективі має бути атмосфера відкритості. Треба, щоб суперечлива точка зору не була причиною обструкції.
Також для прийняття рішень можна організувати замість зібрань та нарад анонімне опитування. А на побутовому рівні, поради наступні. По-перше, треба пам’ятати, що «Ейбілінові граблі» починаються з думки: «Що люди скажуть?» або «Що про мене подумають?», яка поступово формується в «Треба бути як усі, так спокійніше та надійніше». А ще з того, що думки оточуючих стають важливішими за свої власні інтереси.
Запам’ятайте, щоб не «наступити» на «Ейбілінові граблі», слід зрозуміти, що кожний знає лише свої власні думки, а про думки інших може лише здогадуватися.
І якщо хтось щось каже, він зовсім не обов’язково так вважає. Тож, краще говорити та діяти, спираючись лише на власні бажання та розуміння ситуації, а не на здогадки та домисли, не на «що про мене скажуть».